|
Головна » Ласкаво просимо! Козацький благодійний фонд «Меморіал славетного кошового отамана Війська Запорозького низового Івана Дмитровича Сірка» створений запорозькими козаками для збереження пам'яті про легендарного запорожця, кошового отамана Чортомлицької Січі Івана Дмитровича Сірка, висвітлення його славного життя для майбутніх поколінь козаків, збереження місця його поховання та побудови на могилі славетного кошового отамана достойного меморіалу.
«Ініціатива йшла від нас, козаків-низовиків, усі наші паланки: Кодацька, Протовчанська та Інгульська вирішили, що треба самим піклуватися про могилу Сірка, бо інакше діла не буде. Проте, виникали певні перешкоди з реєстрацією фонду, однак зараз вже все гаразд, і ми відкриваємо рахунок, на який перераховуватимемо кошти».
Козацький благодійний фонд імені Івана Дмитровича Сірка об’єднує козацькі організації Дніпропетровської, Полтавської, Кіровоградської областей, має представництва у м. Києві та м. Сімферополі, Запорізькій області.
До складу козацького благодійного фонду імені Івана Дмитровича Сірка входять:
- РГО «Інгульська паланка Війська Запорозького низового»
- РГО «Кодацька паланка Війська Запорозького низового»
- РГО «Протовчанська паланка Війська Запорозького низового»
- ГО «Кременчуцький полк Українського козацтва»
- ГО «Мелітопольський курінь ім. Дмитра Донцова Запорозького війська Низового "Запорозька січ" Українського козацтва»
- ГО «Дніпропетровська січ Військо Запорізьке»
- ГО «Жовтоводський курінь "Дніпропетровська січ" Військо Запорізьке»
- ГО «Бугогардівська паланка Чорноліського полку ім. козака Мамая Українського козацтва»
- Козацьке товариство «Затопська січ»
- Козацьке товариство «Козацька варта Батьківщина»
- Спортивно-молодіжна організація "Полк ім. Богдана Хмельницького"
Коли народилася ця дитина, повитухи заголосили, а мати знепритомніла. Дяк, що зайшов охрестити дитину, відмовився взяти її на руки! Перехрестив здалеку й утік. А той, хто всіх злякав, не заплакав. Він лежав на столі й бавився шматком пирога. А потім на очах у переляканих батьків з'їв його. Хлопчик народився із зубами!
За повір'ями, поява дитини з зубами означала - народився майбутній убивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини! Однак хлопчика рятує батько. Він виносить дитину до натовпу й урочисто проголошує - цими зубами маля гризтиме ворогів! Ніхто тоді не знав - це народився український диявол!
За кілька років він навчиться зупиняти час, ловити кулі руками й убивати ворога самим поглядом. Про нього говоритимуть: він - перевертень. Знаменитий полководець Іван Сірко!
Іван Сірко заявляв:
«Бог свідок моєї душі, що я ніколи не ходив в Україну з тим, щоб руйнувати мою Батьківщину; не хвалячись, правду говорю, що всі мої заходи й намагання спрямовані на те, щоб робити шкоду нашим ворогам, бусурманам».
Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За все кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.
«Сина відстраждав і друзів, а лихого бив юнацьки. Християнства вірний сторож, і сторож цнотливий...»
Уже на схилі віку він згадує в листі, до російського царя Олексія Михайловича, що наприкінці двадцятих років йому разом із Богданом Хмельницьким випало бути в морському поході запорозьких козаків проти турецької фортеці Трапезунд.
«Про того Cіpкa — слава, слава і прослава... Сірко на три части захований: перша его часть лежить отут саме, де Чортомлицька Січ; друга — під Кривим Рогом, а третя — під Полтавою. Він як умирав, так дав таку заповідь: "Як я помру, то отберіть у мене правую руку i носіть її cім год; хто буде мою руку носить сім год, то владітиме нею усе равно, як я й сам владію; а де случитця вам яка пригода — де вас нещасна волна спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду — волна утішитця, чи на землі — не буде вам неякого случаю (несчастья); а с сіми год уже поховайте в могилу. І хто буде мою могилу штить, братиме навкруги землю та буде могилу обсипать, то я єго сам своею силою буду дарить. А на семому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида. Не бойся, шо я неправославний хрестиянин, — я єсть православний хрестиянин, Сиреньтій Іоаннович!.." От таку він, той Сірко, дав заповідь!»
Записано Дмитром Яворницьким від сімдесятирічного старця, селянина Кондрата Дивниченка,
в селі Капулівці Катеринославського уїзду. Літо 1896 року.
У «Літописі» Самійла Величка читаємо:
«Того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроводжено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім низовим Запорозьким Військом у полі за Січчю, навпроти Московського окопу, де ховалося інше запорозьке товариство. Поховано його знамените 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами, не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях, було то на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир.
Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі громив він кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та в інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким Військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька свого шанувало. Поховавши ж і його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу й поставили на ній кам'яного хреста із належним написом його імені та справ. Після похорону низове військо з новим кошовим Стягайлом писало до гетьмана Самойловича такий лист, жалісливо ознаймовуючи його про ту його, Сіркову, кончину і про погреб його:
«Вельмишановний милостивий пане гетьмане, наш вельмиласкавий добродію! Коли людське життя лежить у Божій волі, то з його волі час смерті забирає зі світа людину. У такий спосіб прийшов 1 серпня смертний час до пана Івана Сірка, нашого кошового отамана і, наповнивши нас жалем, узяв його від нас, від тутешнього мешкання. Його тіло ми, жалісливо повболівавши, за християнським звичаєм поховали з набожним церковним обрядом при коші на полі 2 серпня»
Польський хроніст Віспасіан Коховський висловився про Івана Сірка так:
«Страшний був орді, бо був досвідченим у воєнних акціях і відважним кавалером. А в Криму його ім’я наводило такий пострах, що орда щоденно пильнувала та була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Татари цілком серйозно вважали його шайтаном і навіть своїх дітей, коли вони плакали і їх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи: «Сірко йде». Сірко був чоловіком гожим, бойової вдачі, не боявся ані сльоти, ані морозу, ані спеки. Він був чуйним, обережним, терпляче зносив голод, був рішучим у воєнних небезпеках і завжди тверезим. Влітку він перебував на порогах (Дніпрових), а взимку — на українському прикордонні. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, постійно бився з татарами, проти яких мав природну ненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру»
 |
 |
 |
 |
| Іван Сірко в бою |
Отаману Запорожського Війська
Сірку Івану в память |
Сірко. Ілля Рєпін |
Іван Сірко, фрагмент картини
Іллі Рєпіна |
На високій могилі, насипаній у степу на січовому цвинтарі, стояв «сірий камінь з іменем Сірка, накресленим правицею безсмертя», – як сказав Максим Рильський. Спочатку поставили хрест, який було знищено при зруйнуванні Чортомлицької Запорозької Січі за наказом Петра І. Згодом встановили кам'яну плиту з викарбуваним написом:
«Року Божого 1680 месяца августа 1 дня проставився Раб Божій Иоан Сірко Дмитрович атаман кошовий Войска Запорозкого его императорского величества Феодора Алексеевича и память праведного со похвалы»
«Короткий опис Сіркових діянь від 1681 року» (Biblioteka Naukowa Polskiej Akademii w Krakowie) описує Сірка так:
«Хроніки, щоб описати оте діло, було б мало —
Не здолати, викладаю те, що чути випадало.
Прийми, Пане, його в царство, у небесне королівство,
А рицирству вбий у пам’ять його славу, його дійство.
Дай наслідувати мужа в ремеслі його вояцькім...» | 
